Нова версія «Безталанної» — тепер на сцені Київського академічного Молодого театру — передбачає поступовий рух режисера до розуміння і розв’язання зовні непомітних, але, очевидно, дуже привабливих для нього внутрішніх смислових вузлів саме в цій мелодрамі Карпенка-Карого. Постановник свідомо уникає всіх можливих варіантів попередніх назв. Висуває на авансцену саме «Зачарованого» (така назва прем’єрної вистави). Режисер відходить від давньої полеміки щодо того, кому більше має співчувати глядач — чарівниці Варці (коханці) чи безталанній Софії (дружині)? Бо ж пропонує об’ємніше (і для цього свідомо змінює ракурс) розглянути саме чоловіка. Закоханого. Зачарованого. Роздвоєного. Зобов’язаного своїм щастям і своїми нещастями їм обом. Це, звісно, Гнат.