Однією з найяскравіших прем’єр Київського національного академічного Молодого театру у 2020 році стала вистава «Шинель» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Постановку створили у формі мюзиклу.
— У моєму режисерському портфелі є певна кількість класичних творів, які цікавлять мене з самого дитинства і які я ще двадцять років тому запланував поставити, — розповідає режисер-постановник, художній керівник театру Андрій Білоус. — Поступово цей план реалізовую, дійшла черга і до Гоголя. Це видатна особистість, з якою приємно поспілкуватися. З кожним автором, якого ставлю, вступаю в діалог, намагаюся чомусь від нього навчитися. Сьогодні я, мої друзі, знайомі стикаються з тими самими проблемами, що турбують і Акакія Акакійовича. Тому постановка стала на часі.
Був дуже довгий підготовчий період. А самі репетиції тривали трохи менше ніж пів року. Спочатку я зробив інсценізацію, переклад українською мовою, потім цю інсценізацію треба було переробляти під лібрето, тому що вирішив зробити виставу у жанрі мюзиклу. Ми працювали командою над створенням музичного матеріалу. Намагалися максимально зберегти текст Гоголя, нічого не змінювали.
У нашому театрі дуже музичні актори. Ми разом створювали виставу, а на фінальному етапі долучили до роботи над нею композитора Усеіна Бекірова. Вже після того, як у нас був музичний варіант, змогли приступити до репетицій хореографії, яку чудово втілила Ніна Колеснікова.
Дуже люблю музичні жанри. У моїх виставах багато музики, багато співів. Це музичні спектаклі «Щастя», «Жара», «Сон літньої очі». Але в жанрі мюзиклу до цього ще не працював, хоча й дуже люблю класичний бродвейський мюзикл. Було б цікаво поставити й оперу. Що ж стосується «Шинелі», то сама конструкція твору й ідея, яка народилася під час реалізації цієї постановки, спонукали до пошуків як підсилити думку автора. Мені подумалося, що мюзикл допоможе це зробити.
Першим виконавцем ролі Акакія Акакійовича був народний артист України Станіслав Володимирович Боклан, який працював над створенням цієї вистави, без нього вона просто не могла б відбутися. Але він пішов з театру, зігравши в «Шинелі» лише три рази. Спочатку Борис Орлов не планувався на цю виставу, а працював у ній лише художником. Але він був максимально задіяний у творчому процесі, знав всі нюанси задуму, ми з ним багато спілкувалися з приводу вистави. Крім того, Борис — унікальний актор, який був здатний це зіграти, та підготувати роль у дуже стислі терміни. Отож, вибір випав на нього. Всю роботу він проробив самостійно, відбулося лише дві репетиції з іншими акторами. Я дуже задоволений тим результатом, який маємо на сьогоднішній день. Вистава продовжує жити, вона не тільки не втратила свої художні якості, але й заграла новими гранями.
У виставі треба говорити не про акторів і навіть не про виконавця головної ролі, а про ансамбль. Те, як молоді актори грають в ансамблі, справді гідне уваги. Це унікальне явище як для нашого театру, так і для театру взагалі. Це єдиний механізм і єдиний організм, абсолютно нова технологія існування на сцені акторів Молодого театру. Вони намагаються не вип’ячувати себе як акторські особистості, а додавати до великої купи. Це немов великий годинниковий механізм, який працює на одну маленьку шестерню.
Всі грають у масовці, але це потужні актори, які мають у своєму арсеналі багато головних ролей. І кожен своєю барвою розфарбовує це полотно, кожен прагне грати на головного героя. Всі ці актори прийшли до театру в той час, коли я ним керую. Всі вони пов’язані любов’ю, довірою, підтримують одне одного, це справді творчі люди, справжній колектив. Пишаюся ними.
Як з художником-постановником працюю у творчому тандемі з Борисом Орловим вже багато років. Сьогодні вже навіть не можу точно сказати скільки вистав поставили разом. Ми відчуваємо одне одного. Багато говоримо у період задуму вистави, а коли вже домовилися, то роботу зі сценографії я віддаю на відкуп Борисові. Це його полотно, на якому він малює. Нам потрібно було створити ілюзію Бродвею. І, звісна річ, не могли собі дозволити осучаснити костюми, зробили стилізацію під ХІХ століття.
Важлива робота художниці по світлу Марії Акопян, яка зуміла зіграти на інструменті, що його придумав Орлов. Це багато ламп і дзеркал, які вона змогла оживити і наповнити життям.
Величезним викликом, перевіркою на потужність для театру став карантин. Але, як і театри по всьому світу, намагаємося працювати у нових умовах. Змушені пристосовуватись — при необхідності робимо відміни, заміни вистав, термінові вводи, а їх у нас багато, бо актори хворіють.
Зараз не маємо можливості випускати нові вистави. У нас відбулося лише дві прим’єри («Момент» і «Ліки для Ліки»), які були готові ще в попередньому сезоні. Але з того ж таки минулого сезону ще не випустили чотири вистави. І поки існуватимуть обмеження по кількості глядачів, ми не зможемо випускати нових прем’єр.
Але трупа працює. Триває робота над великим проєктом «Майстерня Молодого. Драматург». Робимо читки п’єс, це вже друга така майстерня. До Нового року повинні завершити цикл-марафон читання сучасної драматургії. Вже зараз бачимо, що маємо в цьому році досить цікаві п’єси. Три п’єси з першої майстерні вже поставили в Молодому театрі. Сподіваємося, що щось поставимо і з другої майстерні.
Студенти з мого режисерського курсу, які навчаються в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого разом з акторами театру готують дві вистави за оповіданнями американських авторів.
Думаю, що ми виживемо. Але зараз ввели карантин вихідного дня. На мою думку — абсолютно безглузда затія закрити на вихідні театри, де є контрольована кількість глядачів, усі засоби дезінфекції, необхідна дистанція, масковий режим. Усе контрольовано, немає скупчення людей як у супермаркетах. А субота і неділя для театру — це 50% заробітку. Ми й так сьогодні заробляємо в 4 рази менше ніж до карантину, а якщо втратимо суботу і неділю, то працювати стане просто нерентабельно.