Мудрий стратег з молодою душею

Назва газети: 
Журнал "Театрально-концертний Київ"
Кореспондент: 
Вікторія Ільків

Мудрий стратег з молодою душею

Афіші столичних театрів повсякчас рясніють прем’єрами: одні приваблюють інтригуючими назвами, інші – зірковим складом виконавців чи епатажними авторами п’єс. А деякі – гучними прізвищами постановників.

Професійний стаж режисера Андрія Білоуса ще поки підліткового віку (тринадцять років), проте навколо нього вже сформувалося чимале коло фанів і театроманів, які в анонсах шукають саме його прізвище.

АКТОР, КЕРІВНИК, РЕЖИСЕР, ПЕДАГОГ…

Поле діяльності Андрія Білоуса багатовекторне. Його режисерський short list нараховує понад два десятки різножанрових та різностильових постановок на сценічних майданчиках Києва і не тільки. Він має кілька помітних акторських робіт у кіно та серіалах. Уже понад десять років навчає режисерському ремеслу студентів Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Окрім того, четвертий театральний сезон Білоус очолює Київський академічний Молодий театр, успішно поєднуючи обов’язки художнього керівника і директора закладу. (Погодьтеся, солідний список здобутків як для митця, якому 28 квітня виповнюється сорок років).

На запитання, як вдається поєднувати кілька творчих і адміністративних професій, він відповідає, що головне – вміти перемикатися і повністю віддаватися думками й тілом тій справі, яку виконуєш цієї хвилини. А ще зміна виду праці – це теж для нього своєрідний відпочинок.

Не кожен хороший режисер може стати вправним художнім керівником і тим більше директором театру: потрібен і набутий досвід, і вроджений талант. У Білоуса цього та іншого виявилося вдосталь. Андрій Федорович – людина консервативних поглядів. Отримавши кермо влади, він не почав одразу «рубати дрова», «обламувати крила» і «крутити руки» (як це часто полюбляють робити новопризначені високопосадовці). Як мудрий стратег, Білоус тривалий час вивчав трупу, репертуар, публіку, яка відвідує театр, і поступово до усталеної політики почав вносити свої корективи.

Сьогодні вимальовується своєрідне тяжіння керівника до витоків самого театру, який від початку створення (1980) був не лише за назвою, а й за віком колективу і глядацької аудиторії молодіжним. Андрій Федорович поповнив театр молодими акторами та адміністраторами, оновив репертуар виставами молодих режисерів, які, своєю чергою, здійснили постановки за п’єсами молодих драматургів. Зрештою до глядацької зали потягнувся ще й молодий глядач, а заповнюваність стала перевищувати 90%. 

Білоус відзначає, що секрет успіху – у життєвій енергії, яка має бути молодою. На його думку, це своєрідний двигун руху, розвитку й творчості, іншими словами, процес розмноження – народження чогось нового. Тож Молодий театр за духом і атмосферою стає знову молодіжним.

КІЛЬКІСТЬ, ЩО ПЕРЕХОДИТЬ У ЯКІСТЬ

Андрій Федорович і далі продовжує уважно й пильно вивчати публіку за віком і смаковими вподобаннями, дослухатися до коментарів і відгуків-реакції на вистави, адже на прем’єрних показах його часто можна побачити у фойє театру. Прем’єри ж у Молодому театрі – річ навіть не систематична, а безупинна. Тільки за цей сезон репертуар поповнився сімома новими виставами, а до літа у планах ще кілька. Білоус керується настановою свого учителя Едуарда Митницького, який переконаний, що кількість завжди переходить у якість. Окрім того, одним із дієвих засобів проти театральних інтриг і невдоволеності працівників він вважає роботу, тому намагається всіх максимально й рівномірно навантажити.

Піклується художній керівник і про відпочинок та здоров’я підопічних: у театрі запрацювала їдальня, у планах – відкриття спортзалу. «Необхідно завжди турбуватися про людей і думати, в яких умовах вони працюють, – запевняє Андрій Федорович. – Адже відпочинок – це теж своєрідне знаряддя праці». У цьому вбачається певне батьківське ставлення до колег (яке часто помічали у Богдана Ступки при керуванні Театром імені Івана Франка), а театр під його керівництвом стає другою домівкою для працівників.

За принципом того ж Едуарда Марковича, Білоус допомагає дебютувати на сцені молодим режисерам. Ірина Пастущак, Сергій Корнієнко, Оксана Швець, Ілля Пелюк – і це ще не весь список постановників, яким Андрій Федорович дає змогу стартувати на професійній сцені. Для їхніх експериментів він навіть відкрив ще один майданчик – мікросцену на 40-50 місць. Незабаром в афіші мають з’явитися вистави Дмитра Весельського і Тимофія Бенюкова. Поки що найбільше Білоус пишається роботою Стаса Жиркова, який уже втілив на сцені Молодого три вистави: «Любов людей», «Сталкери» та «Потрібні брехуни!». Його спектаклі з успіхом йдуть у репертуарі театру, хвилюють глядача злободенними і глобальними питаннями, змушують переживати, за словами керівника, «цілу гаму почуттів». Тож у наступному сезоні планується ще одна прем’єра Жиркова «Серпень: Графство Осейдж» за однойменною п’єсою Трейсі Леттс.

ЙОГО «ПІСНІ ПРО ЛЮБОВ»

На відміну від молодих режисерів, Андрій Федорович тяжіє до класичних п’єс (серед останніх – Іван Тургенєв, Аристофан, Йоганн-Фрідріх Шиллер, Іван Карпенко-Карий, Іван Бунін), проте не оминає сучасників, твори яких уже зараховують до світових шедеврів (Ерік-Емманюель Шмітт, Мартін МакДонах). Режисер продовжує експерименти з жанрами, стилями і формами, аби досягти ефекту «багатошарового пирога» – універсальної та багатовекторної постановки, яка буде цікава людям різних смаків і соціальних рівнів. Білоус дотримується традицій класичного психологічного театру, який заглиблюється у внутрішній світ людини, і кожну свою виставу ставить про себе – як власну «пісню про любов». Тому особливістю його режисерського почерку є «просочення» еросом, мов п’янким сиропом: коханням, душевною і тілесною насолодою, тваринними інстинктами, сексуальними потягами і навіть збоченнями. Проте солодким цей нектар буває вкрай рідко: за останні роки єдина love story, де у фіналі happy еnd, – вистава «Щастя». Здебільшого це терпкувато-гіркий, часом пекучий трунок із присмаком фатальності й безнадійності («Зачарований», «Підступність і кохання», «Жара», «Вище благо на світі...»).

Суттєво іншими є спектаклі Білоуса «Загадкові варіації» та «Однорукий» (хоча «чуттєвий ряд» тут не менш насичений). Їхній козир першокласна сучасна драматургія Еріка-Емманюеля Шмітта та Мартіна МакДонаха, а також філігранна, майстерна гра акторів (Олексій Вертинський, Станіслав Боклан, Дмитро Суржиков та інші), яка змушує публіку плакати «гіркими» сльозами і сміятися «від щирого серця».

«Загадкові варіації» – це зворушлива детективна історія кохання двох чоловіків до однієї жінки: любовний трикутник, у якому не вистачає одного «кута». Тонкий гумор, холодний і стриманий художній мінімалізм, жорстокий драматизм історії перетворює виставу на витончену, по-чоловічому сувору й безжалісну сутичку-двобій двох самців. Спектакль «Загадкові варіації» (як і трохи давніша постановка Білоуса «Щастя») – це найточніше втілення його режисерської теорії «багатошарового пирога».

СМАЧНОГО, ТЕАТРАЛИ!

Новий виток творчості Андрія Федоровича – постановка «Однорукий». Це така собі вистава-треш, поставлена у стилі класичних американських бойовиків (на кшталт «Убити Білла» Квентіна Тарантіно) з лайкою, расизмом і валізою відрізаних рук. У цій кримінальній історії (із запахом «бензину», що от-от вибухне від гарячих емоцій) так само не обійшлося без детективних колізій, тому так само, як у «Загадкових варіаціях», вона змушує глядача постійно тримати руку на пульсі. «Однорукий» Білоуса – абсурдна казка- страшилка для дорослих про «кровожерливого і нещадного Бармалея», в якій за дотепним і грубим гумором приховані довічні питання про любов і ненависть, сенс і вагу життя.

Окрім постановок художнього керівника та початківців, у репертуарі Молодого вистави таких провідних режисерів, як Станіслав Мойсеєв, Тарас Криворученко, Ігор Славінський, Андрій Бакіров, Микола Яремків. Тож цілком виправданим є порівняння паном Андрієм репертуару театру з банкетним столом, на якому він хоче бачити різноманітні за смаком спектаклі-страви (як духовну їжу), щоб задовольнити найвибагливішого глядача. Продовжуючи «кулінарну» тему, як шеф-кухар, Білоус бачить Молодий театр вишуканим, але доступним рестораном, в якому можна було б скуштувати смачну їжу української та зарубіжної кухні, приготовану різними кухарями. Тож кому до вподоби театральна «кухмістерська почуттів» Андрія Білоуса – шукайте в афіші його прізвище, купуйте квиток і... «смачного» вам вечора!