Алібі для самотніх мужчин

11 січня 2019
Назва газети: 
День
Кореспондент: 
Іван Бабенко

Детектив «Пастка» — новинка в афіші столичного Молодого театру

Постановка Віталія Новікова, сценографія Лариси Чернової здійснені за п’єсою Робера Тома «Пастка для самотнього мужчини». Оскільки в Молодому театрі останнім часом ми звикли бачити спектаклі переважно експериментальні, поява розважального детектива здається якщо не свіжою ідеєю, то принаймні приємною несподіванкою.

Режисер підійшов до справи з усією старанністю, підбір виконавців чудово ним продуманий. На сцені ми бачимо маленьку колекцію незаперечних улюбленців публіки — Дарину Баріхашвілі (Флоранс), Іванну Бжезинську (Медсестра), Марка Дробота (Кюре), Володимира Чигляєва (Бродяга), а також Дмитра Суржикова й Олексія Нежурка. Двоє останніх — у головних ролях, Суржиков грає Комісара, Нежурко — Данієля. Ці дві ролі настільки докладно й любовно обжиті та опрацьовані, що навіть знаючи сюжет, десь у середині другого акту ловиш себе на дивному не законослухняному бажанні: тобі хочеться, щоб перемогли вони обоє, і Комісар, і Данієль. Бо в кожному є своєрідний азарт акторської правоти, оте алібі, яким артист наділяє персонажа й змушує нас його любити, любити навіть всупереч сюжету й прописній авторській моралі, оприлюденій у фіналі. Смішно, але до останнього сподіваєшся на те, що, можливо, тут буде якийсь інший фінал, хоч і юридично небездоганний, але — справедливіший! А це, погодьтеся, зовсім не зайве для п’єси, яку київська публіка добре знає (у Театрі на Подолі вистава йде під назвою «Пастка для самотнього мужчини», яку Ігор Славинський поставив ще у 2013 р., головні ролі грають Федір Ольховський і Сергій Бойко), а хтось, можливо, пам’ятає й старий радянський фільм 1990-х, знятий за мотивами цього іронічного детективу з зірковим дуетом — Миколою Карачєнцєвим і Юрієм Яковлєвим...

Якось само собою згадується, що повна назва п’єси — «Пастка для самотнього мужчини», а в спектаклі вони самотні обоє, Комісар — самотній, як поліцейський, а Даніель — самотній, як злочинець, і це зіграно Суржиковим і Нежурком іноді на рівні екзистенційної самотності. Втім, це не відбирає у вистави необхідної розважальної легкості.

Іван БАБЕНКО