Під час лекції дослідимо тему відповідальності театру перед суспільством і можливий шлях уявлення про театр від “храму мистецтва” до суспільного договору.
Для кого насправді працює театр сьогодні і яку цінність для них створює? Чому багато українських театрів знову й знову звертаються до тієї самої публіки — і кого при цьому “не бачать”? Які бар’єри — естетичні, соціальні, економічні, мовні — відчужують людей, що не підпадають під маркер “традиційного глядача”?
Розберемо поняття «національного театру». Що означає цей статус сьогодні, окрім престижу і відносної заможності? Якщо нація — це спільнота, об’єднана усвідомленням спільності, то як театр може працювати з її складністю та неоднорідністю: представляти націю в усій різності, підтримувати невидимі й маргіналізовані групи та водночас формувати простір спільного досвіду?
Також поговоримо про можливості самопозиціювання Молодого театру: як інституція може розширювати поле діалогу, ризикувати мовою і водночас будувати довіру з різними аудиторіями.
Ця лекція-розмова присвячена осмисленню українського театру як інституції, мистецької практики та інструменту культурної дипломатії. Ми говоритимемо про те, як театр формується і функціонує всередині ширших систем — освіти його творців, державних політик, культурних традицій і смаків аудиторії.
Під час лекції ми поміркуємо про розмежування між театром як традиційною культурною практикою — часто інерційною й обмеженою застарілими уявленнями про “норму” — та театром як простором трансгресії, ризику і творення нової художньої мови. Іншими словами: де проходить межа між театром як ремеслом чи розвагою і театром як мистецтвом?
Насамкінець спробуємо відповісти на питання: який український театр затребуваний і цікавий за кордоном та яку цінність він створює для культурної дипломатії.
Лектор: Володимир Шейко, генеральний директор Українського інституту з 2018 року, фахівець із менеджменту культури, культурної дипломатії, маркетингу і комунікацій. Член Українського ПЕН. Співзасновник центру незалежного театру “Сцена 6”, продюсер вистави Тамари Трунової “Погані дороги” за п’єсою Наталки Ворожбит (2018 рік). Автор есеїв, інтерв’ю, статей і публікацій в українських та іноземних медіа, часописах і збірках, присвячених культурі, культурній дипломатії, культурним політикам, досвіду повномасштабної війни Росії проти України.
