24 вересня 1917 року в Києві розпочав свою діяльність Молодий театр під керівництвом Леся Курбаса. Життя Молодого ділиться на два періоди: (1917-1919) та (1979 - і донині)
У 1870 році садибу на вулиці Прорізна, 17 придбав «під спорудження мурованого будинку» Микола Григорович-Барський. Через 3 роки проект будинку на два поверхи склав архітектор П. Федоров. У 1902-ому додали третій поверх. У 1912-1913 роках за проектом цивільного інженера О. Гілевича здійснили нову реконструкцію, добудувавши четвертий, а фасад декорували в стилі модерн. До появи в ньому Молодого театру, будинок функціонував як прибутковий, на першому поверсі розміщувалися крамниці.
Після завершення першого періоду діяльності Молодого, в приміщенні певний час працював польський театр. Згодом тут розміщувався, так званий, «Будинок Червоної армії та фльоти». Це один із небагатьох будинків на Прорізній, що вцілів під час Другої світової війни. Протягом 1944-1985 років тут працював кінотеатр «Комсомолець України». З 1986-го до будинку на Прорізній, 17 знову повернувся театр, на той час Молодіжний. Так розпочався другий етап життя Молодого.
Починаючи ще з 1916 року, група молодих акторів, об'єднавшись у театральну студію, активно працювала над створенням вистав і грала їх на різних майданчиках Києва. Отримавши приміщення на Прорізній, студійці власноруч зробили ремонт та за власний кошт обладнали його для показу вистав.
Маючи величезний успіх у глядачів і критики, молодіжна студія перетворилася на "Товариство на вірі - Молодий театр". Згодом трупа відмовилася від колегіального керівництва, і театр очолив видатний театральний філософ і практик, режисер-педагог Лесь Степанович Курбас.
Тогочасний Молодий театр проіснував недовго, лише два роки (1917-1919) - революційні події змусили Курбаса з трупою переїхати до Харкова, де колектив розчинився у складі Першого театру Української Радянської Республіки імені Т. Г. Шевченка. Але цих двох років вистачило, аби Молодий зчинив справжню революцію у театральному світі молодої України. Під орудою Курбаса, Молодий оголосив війну театральній рутині, штампам, художній безхребетності.
Метою діяльності театру стало прагнення розвинути реалістичні традиції корифеїв і втілити у життя мрії про заснування нового українського театру, який би не поступався перед кращим європейським. Піднести українське театральне мистецтво на рівень світової культури - ось завдання, яке здійснював цей творчий колектив.
Театр знайомив глядачів зі стародавнім українським вертепом («Різдвяний вертеп»), шедеврами української та світової класики, сучасною драматургією.
Для реалізації художніх задумів театру був потрібний універсальний "невикривлений" актор. Заради виховання і вишколу такого актора, а також з метою мистецького пошуку, режисер Лесь Курбас поставив вистави, створені у традиційно-реалістичному плані ("У пущі" Лесі Українки, "Молодість" Гальбе) і в умовно-реалістичному ("Цар Едіп" Софокла, "Іван Гус" Шевченка), і в побутово-психологічному ("Лікар Керженцев" Л. Андрєєва, "Кандіда" Б. Шоу, "Чорна Пантера і Білий Медвідь", "Гріх" В. Вінниченка), і в романтичному ("Йоля" Є. Жулавського), і в стилі романтичної комедії ("Горе брехунові" Грільпарцера, "Етюди" О. Олеся).
У такій різноманітності репертуару Курбас вбачав можливість опанування акторами всього напрацьованого світового театрального досвіду. Саме це, на його думку, спричиняло появу нового універсального актора і як результат - нового українського театру.
Згодом із коріння Молодого виросло розлоге дерево національного українського театру. Молоді студійці перетворилися на видатних акторів та режисерів, які в різних театрах впродовж всього творчого життя продовжували справу Леся Курбаса і Молодого театру.
Ось їх імена:
- актори П. Самійленко, Й. Шевченко, М. Терещенко, С. Бондарчук, А. Смерека, С. Мануйлович, Г. Юра, В. Василько, О. Ватуля, С. Семдор, В. Калин, П. Дошина, Ф. Лопатинський, В. Чистякова, О. Юрський;
- художники А. Петрицький, М. Бойчук, С. Гречаний та інші.
Нові художні та творчі принципи були проголошені у маніфесті Молодого театру до глядачів.
" ... бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання і популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!"
Театр не зраджує маніфесту, проголошеному акторами Молодого 100 років тому. Як і тоді сенс життя та праці Молодого в пошуках вічних тем, що хвилюють людей в усі часи.