21 лютого, 19:00 — Київ, Молодий театр (вул. Прорізна, 17), квитки — 100-200 грн, придбати можна на parter.ua, 1001bilet.com.ua, www.kyivticket.com.ua, в театральних касах і касі Молодого театру .
Юрій Андрухович — текст, голос
Уляна Горбачевська — голос
Марк Токар — контрабас, голос
Анатолій Бєлов — графіка
vj-group «CUBE» — відео
Віктор Новожилов — звук
Оля Михайлюк — ідея проекту
Юрій Андрухович, письменник
Ця вистава — гра слів, інтонацій, жестів, що виникає у відчайдушній, ризикованій і водночас гармонійній взаємодії письменника, що проявляється тут не лише як автор текстів, але і як співак, і як актор, з чудовими музикантами. І невипадково до оповіді долучаються саме львівські музиканти — контрабасист Марк Токар і співачка Уляна Горбачевська. Виставу доповнює тонка, іронічна, пронизлива графіка Анатолія Бєлова, що оживає під час вистави завдяки роботі vj-group «CUBE». Таким чином, прем’єра літературного твору відбувається не в друкованому вигляді, а у форматі літературно-музичного перформансу, який передбачає імпровізацію у музичних, графічних, сценографічних та світлових рішеннях. Прем’єрні покази відбулися на найбільших українських фестивалях — АртПоле, Meridian Czernowitz та ГогольFest. Юрій Андрухович, письменник «Вистава «Альберт» створена за моїм однойменним оповіданням, що колись увійде до збірки про видатних нечестивців усіх часів. У центрі нашого дійства — історія Альберта Вироземського, шахрая і злодія. Щоб уникнути смертної кари, він погодився віддати душу дияволу, але підписана кров'ю угода чомусь не спрацювала — й певного осіннього дня року 1641-го його було привселюдно спалено посеред львівської площі Ринок… Ідея Олі Михайлюк поєднати саме цей текст із саме такими виконавцями та саме такою візуалізацією — це щось більше і значніше, ніж просто режисура. Це створення особливого мистецького синтезу, відкривання потаємних можливостей тексту, про які не здогадувався навіть я, його автор».
Уляна Горбачевська, співачка
з інтерв’ю газеті «Галицький Кореспондент»
Новий вимір — музика, спровокована текстом… Або інколи виникають моменти «між»: між музикою, акторським імпульсом і текстом… Дивуюсь винахідливості Олі Михайлюк, яка звела в одне такі різні речі. Анатолій Бєлов — графіка, Марк Токар — фрі-джаз, імпровізація, Юрій Андрухович — література і Уляна Горбачевська — традиційна музика, театр. Як не дивно, це якраз і спрацювало. Кожен прийшов у проект зі своєї території і розповів історію у свій спосіб. Ми творимо разом, взаємодіємо, але не змішуємось… якось так.
Сергій Жадан, письменник
«Альберт» дивує перш за все простотою й доступністю. Крізь нього не потрібно продиратися, проте його потрібно відчувати. Його не потрібно розшифровувати, проте його варто додивитися до кінця. Оскільки простота й доступність, пропоновані глядачеві, відкриваються лише тому, хто любить і вміє слухати оповіді — страшні, запаморочливі й ніжні. Чи просто тому, хто любить і вміє. Це як біблійні історії. В переказах грішників.
Ольга Жук,
куратор Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал»
Вистава була для мене одним із найсильніших вражень на міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz. Її цілком можна наводити як приклад, пояснюючи комусь, що таке Gesamtkunstwerk — тотальне мистецтво, що ґрунтується на синтезі різних форм творчості, коли сума складає значно більше, ніж її складові. Текст Юрія Андруховича, спів та вокальні імпровізації Уляни Горбачевської, анімована графіка Анатолія Бєлова, режисура та сценографія Олі Михайлюк — склали дивовижну алхімію, що переплавила жанр середньовічного мораліте у цілком сучасну історію. Для мене — історію про те, що ми не так вже й далеко відійшли від середньовіччя, про жорстокість, із якою соціум винищує «інакшість» і мститься за свої моральні цінності.
Олександра Андрусик,
куратор концертної агенції «Ухо»
У «Альберта» дуже сильний музичний «тил», створюваний Марком Токарем і Уляною Горбачевською. Марк — ключова для української імпровізаційної музичної сцени фігура, людина, довкола якої закручена більша половина українських проектів на стику нової музики і фрі-джазу. Уляна — одна з найсильніших українських вокалісток, які працюють жанрі традиційного співу. Марк блискуче інтонує, цілісність всього, що відбувається на сцені, великою мірою його заслуга. Уляна — підіграє, підспівує, підмовляє, підчитує, кричить і шепоче все, що треба кричати й шепотіти про «Альберта». Вихоть дуже жива й тонка аудіо-рамка, для проекту, в центрі якого текст — це велика рідкість і великий успіх.
Любов Якимчук, поетесса
рецензія для газети «День»
Це — мораліте постмодерне: із середньовічного сюжету просвердлені «дірки» в сучасність (алюзії та натяки), комбіновані стилістично різні мелодії та пісні. Наприклад, досить органічно звучить літургічний піснеспів Kirie Elaison (грецьке «Господи помилуй»), середньовічний гімн Dies Irie (лат. «День гніву»), який зазвичай є обов’язковою частиною заупокійної меси, а також — ірмоси — давні духовні «напіви». Проте в контексті Середньовіччя мелодія «Маршу Атлетів» та «Циркового маршу» («Советский цирк...») із радянського кінофільму «Цирк» звучить іронічно. Коли в шинку співається «В крайнім домі меду напиласи...», контрабасист підхоплює і співає зімпровізоване: «Якби я грав, як Брьоцман». Ця інтертекстуальність втягує у гру глядача, спонукаючи його до співтворчості… Після вистави публіка аплодує стоячи... катарсис пережили навіть ті, хто думав, що вже не здатен відчувати щось подібне від сучасного мистецтва.
